Яготинський історичний музей

Оформлювач українських книг

defaultNick — Fri, 07 Jun 2013 06:00:58 GMT

Оформлювач українських книг

під час дії

Валуєвського циркуляру

Амвросій Андрійович Ждаха

30 липня (18 липня) 1863 року міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв видав таємне розпорядження (відоме як Валуєвський циркуляр) до територіальних цензурних комітетів, в якому наказав призупинити видання книг "малоросійською” мовою. Під заборону потрапила релігійна, навчальна та освітня література.

На той час у столиці Російської імперії проживала численна українська колонія з числа чиновників, науковців, митців, військових. Багато хто з них душею і серцем залишалися вірними своїй батьківщині — Україні. Та через дію циркуляра Валуєва українці в Петербурзі не мали українською мовою ні періодичного видання, ні видавництва. І тільки у 1898 році цензурні перепони були дещо зламані. Цього року було засноване перше легальне видавниче товариство, яке почало випускати українську книгу. А для того, щоби легше "бороти” цензуру, засновники Товариства назвали його російською мовою: "Благотворительное Общество издания общеполезных и дешевых книг''. Ініціатором заснування був генерал Микола Федоровський.

Генерал Микола Федоровський

Першим головою товариства земляки обрали Данилу Мордовця; згодом товариство очолив Олександр Русов, ще пізніше — Петро Стебницький, який разом з Олександром Лотоцьким фактично вів усі фінансові справи.

Статут Товариства формулював його призначення таким чином: "...прийти на допомогу релігійно-моральному й економічному зростанню малоросійського народу”.

В 1904-05 рр. Товариство подавало до різних державних інстанцій імперії записки, добиваючись скасування обмеження друку українського слова. Дещо пізніше спільно з Товариством ім. Т.Г. Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Південної Росії, що навчалися у вищих навчальних закладах С.-Петербурга, "Благотворительное Общество издания общеполезных и дешевых книг» двічі (1907 р. - 10 тисяч і 1908 р. - 25 тисяч примірників) видало підготовлений Василем Доманицьким за рукописами Т.Г. Шевченка "Кобзар”, де вперше з'явився ряд революційних, заборонених царською цензурою віршів поета. До 1917 року Товариство видало 80 популярних україномовних брошур (понад 1 млн. примірників) з питань ведення сільського господарства, особистої гігієни, української історії. Більшість брошур були ілюстровані художником А.А. Ждахою, який для літератури, що видавалася, створив серійну обкладинку.

Розповідь (що вище) про Товариство наведена для того, аби "підвести” читача до знайомства з названим художником. Тож хто він?

Амвросій Андрійович Ждаха родом з Ізмаїлу (Одещина). Народився 6 грудня 1855 року в козацькій родині. Батько художника, Андрій Ждаха, походив із задунайських запорожців; мати, Уляна Смаглій, родом з села Лелеківка, що на Київщині. Згодом родина Ждахів переселилася до Очакова, а потім до Одеси, яка стала рідним містом для майбутнього художника.

Початкову освіту Амвросій здобув в Одесі, закінчивши повітове училище. Паралельно відвідував недільні безкоштовні класи Одеського Товариства красних мистецтв.

Батьки Амвросія вважали захоплення сина малюванням малоперспективним заняттям. Тому на їхню вимогу 18-ти літній юнак вступив до Єлізаветградського юнкерського кавалерійського училища. Але військова кар'єра так і не стала його долею.

У 1880 році Амвросій планує поступати до Петербурзької Академії художеств, для чого складає екстерном іспити за гімназичний курс. Але роком пізніше поступає до Школи малювання і креслення Одеського Товариства красних мистецтв. У 1887 році Амвросій влаштувався креслярем до Земського банку Херсонської губернії, де і пропрацював на цій посаді 32 роки.

Маючи досить вільного часу для творчості (посада банківського кресляра була не надто копіткою), Амвросій почав плідно працювати з українськими театрами. Він був в активних творчих стосунках з М. Комаровим, П. Ніжинським, В. Боровиком, Є. Чикаленком, М. Кропивницьким та іншими українськими діячами. У 1883-1885 рр. А. Ждаха виконує для трупи М. Кропивницького та М. Старицького ескізи українських історичних костюмів та народного одягу. Також значний вплив на формування А. Ждахи, як українського художника, мали Стара Одеська громада, Братерство Тарасівців.

В цей же період А. Ждаха отримує замовлення від М. Лисенка на виконання ілюстрацій до українських народних пісень. Який вони мали вигляд видно на ілюстраціях:

...

Робота над ілюстраціями до пісень надихнула Амвросія Андрійовича до створення комплексного оформлення "Кобзаря” Т.Г. Шевченка. Тобто на час створення у столиці "Общества издания общеполезных и дешевых книг'', - А.А. Ждаха уже був знаним графіком. Про нього добре відгукувалися й місцева преса, і столична. Видавці охоче замовляли йому оформлення книг і, зрозуміло, платили добрі гонорари. Зокрема, художник плідно працював з одеськими колегами та видавцями. А це архітектор А. Тодоров, художник Менціоле, для яких він робив не тільки креслення, але і акварелі іконостасів, ікон для храмів. Одеському видавцю М. Піковському Ждаха намалював портрет О. Пушкіна і пушкінський похвальний лист. Для відомого в Одесі видавця Ю. Фесенка виконував акварельні види багатьох монастирів, малюнки з Святої історії, обкладинки книжок. Також в творчому доробку А. Ждахи робота над ілюструванням Нового завіту, "Іліади” та "Одісеї” Гомера, "Слова про Ігорів похід”, творів П. Куліша, М. Комарова та І. Липи, легенд В. Гаршина, що переклав його зять В. Боровик.

В Одесі прославився і як творець видавничих знаків одеських видавництв "Матезіс”, "Дніпро”, "Народний стяг” та київського видавництва "Час”, яке у 1911-1914 рр. видало 28 кольорових листівок з репродукціями ілюстрацій до українських народних пісень та повісті "При битій дорозі” Равіти-Гавронського.

Набутий багатий досвід у графіці був помічений не тільки замовниками робіт. А. Ждаху запросили на викладацьку роботу. У 20-х роках художник викладав в Одеській торговельно-промисловій школі та Політехнікумі мистецтв. Був членом Одеського Товариства художників імені Костанді.

Живописна робота художника

Помер Амвросій Андрійович 8 вересня 1927 року.

http://h.ua/story/377536/#2815802

Украинская Катынь Молдовы и Балтии

defaultNick — Sun, 07 Apr 2013 01:46:24 GMT

Украинская Катынь Молдовы и Балтии
Международное расследование действий НКВД СССР продолжается. Маленькая команда исследователей журнала "Музеи Украины" пытается понять, куда пропали несколько тысяч польских военнопленых, а главное, какова судьба арестованных в июне 1941 года молдаван, еще граждан Румынии, литовцев, латышей и эстонцев, перед самой войной свезенных в Козельщинский и Путивльский лагеря НКВД? Оценив масштаб, мы поняли, что Путивль и Козельщина фактически стали Катынью Молдовы, Румынии и стран Балтии. Руководство журнала несколько раз приглашалось на встречу с Послами. А наше расследование находится на контроле правительств и Президентов шести пострадавших европейских стран.
К сожалению, мы можем располагать только не прямыми опубликованными документами, мемуарами, воспоминаниями старожилов... Архивы России, особенно после иска в Европейский суд, закрыты плотно...
Вот очередное такое свидетельство и версия с направлением для дальнейших поисков.

"Я уродженець цих місць, про Козельщинські каземати довідався від своєї бабусі та тодішніх односельчан, а «совітська» влада старанно приховувала свої злочини. Мало кому відомо, що після ексгумації під Смоленськом в Катині останків польських військовополонених, міжнародна комісія по розслідуванню масових злочинів вчинених совітською владою, переїхала у Вінницю де були розкопані масові поховання цивільного населення. (книга «Вінниця злочини без кари», видана фондом Івана Багряного (США) Українське товариство репресованих, упорядник Євген Сверстюк).

При визволенні Кременчука, як свідчить професор Євсилевський, колишній викладач Кременчуцького ХПІ в своїй книзі «Чуєш Дніпре», були знайдені таємні поховання в районі Піщанської гори міста Кременчука, які «совітська» влада теж списала на злочини німців, але там були знайдені тіла жінок та дітей, яких ніяк не можна було віднести до військовополонених німецького концтабору штафлаг 346, який діяв в місті Кременчуці до 1943 року, і в якому утримувалися винятково військовополонені (наприклад в Полтаві діяло два штафлаг і дуфлаг, тобто для військового та цивільного населення, і там не було великих жертв, як в Кременчуці «97 тисяч», звідки взялися такі жертви?

А вказана чисельність 97 тисяч загиблих, спонукає до порівняння Кременчука до Освенціма (в якому військовополонених було замордовано близько 70 тисяч! ). Як відомо у такий спосіб комуністична верхівка СССР намагалася приховати свої злочини, звідки могли взятися на той час серед 110 тис. мешканців у місті Кременчуці - 97 тис.жертв???

На ці та інші питання слід дати якусь мотивовану відповідь.

Як відомо з інструкцій НКВД, місця для виконання вироків, з місцями поховання, мали віддаленість від кількох кілометрів. До десятків і навіть сотень, і є свідчення залізничників, про прибуття у Київ і Харків помилково відправлених вагонів з трупами.

Ні на станції Ганівка, ні в Козельщині поховань теоретично знищених майже 4 тис. молдован у червні 1941 року, не знайдено! Відсутність останків завезених трьома ешелонами понад 3 тис. мешканців Молдови, дають нам право припустити, що вони були знищені, а останки сховані. Замести сліди і приховати від населення смерть такої кількості людей без застосування залізниці неможливо! Трупи вивозилися, тому найближче місце поховань можливе в районі Кременчука.

І саме за свідченням, на жаль уже покійного діда Андрія, який мешкав на станції Ганівка (в с. Лутовинівка), та пригадував, що саме за декілька днів до війни, прибув ешелон під посиленим конвоєм НКВД з якого декілька сот осіб цивільного населення вивели під конвоєм в поле і випустили на них невідомий газ від якого вони вмирали мученицькою смертю, а потім, коли хмара з отруйним газом розвіялася, НКВДисти в костюмах хім захисту ходили по полю, збирали трупи та вантажили на автомобілі. Полуторки стояли вишикувавшись в ряд, потім ці автівки поїхали на залізничну станцію. Там стояли товарні ешелони... І потім ешелони з тілами поїхали в напрямку Кременчука...

Дуже може бути, що описані події, записані з пам'яті, мають документальне підтвердження в російських архівах. Можливо, стратеги Сталіна проводили на арештованих молдаванах останній етап випробування бойових отруйних речовин в умовах, наближених до бойових? Потрібне повноцінне міжнародне розслідування!

Анатолій Шолудько, дослідник історії Козельшинського табору НКВС СРСР для військовополонених".
При активном содействии руководства Козельщинской РДА Полтавской области, журнал "Музеи Украины" провел разведывательную экспедицию в Козельщину. Мы опросили старожилов, получили свидетельство соавтора книги "Перлина Козельщини" о воспоминаниях настоятельницы монастыря, утверждавшей, что в одном из заброшенных карьеров происходили массовые расстрелы польских пленных из автоматического оружия. Провели металлодетекторный поиск нескольких квадратов, раскопки. Увы...
Нужны профессиональные розыски! Как и архивный поиск!

Мы совершенно не удивились, когда Посол Республики Молдова Ион Стэвилэ пригласил руководство журнала "Музеи Украины" в 2012 году, на встречу с Генеральным директором государственной архивной службы Республики Молдова Ионом Вартой.
Известный историк, который лишь месяц назад возглавил архивное ведомство страны, специально прибыл в Украину для координации усилий для установления истины в судьбе 4676 глав семейств, исчезнувших в июне 1941 года, после депортации из Молдавской ССР в Козельщинский и Путивльский лагеря НКВД СССР для военнопленных.
Шеф-редактору журнала Наталье Иванченко, координатору Фонда поиска Владимиру Бровко и автору этих строк было приятно узнать, что в Молдове очень внимательно следят за нашим расследованием. Оно на контроле высших государственных деятелей страны. О достигнутых результатах регулярно сообщают СМИ.
Ион Варта Сообщил, что в их распоряжении есть несколько тысяч фамилий исчезнувших глав семейств, что после сверки и расследования, значительно упростит поиск.
Владимир Бровко сообщил, что из Молдовы в 1941 году вывезли более 6000 глав семей. Большинство из них пропали в двух концлагерях на территории УССР. Мы подозреваем, что все эти люди были тайно расстреляны и захоронены где-то вблизи лагерей. Нужно найти могилы, провести эксгумацию...
После встречи, главный архивист отбыл в Москву...
Ныне, власти Козельщины обсуждают возможность установки на одном из зданий бывшего лагеря НКВД мемориальной таблички. Желательно открыть музейную комнату...
Возможно, это произойдет во время запланированого официального визита в райцентр Посла Республики Молдова. Постараемся написать об этом подробно...
В апреле Козельщина ожидает и одного из руководителей расследования Катыньской трагедии из Польши...
Особого внимания заслуживает версия о разработке химического и бактериологического оружия в СССР, испытания его воздействия на польских военнопленных и арестованных "врагах народа" из Молдавской ССР.
Обращение журнала "Музеи Украины" в архив СБУ (КГБ УССР) ничего не дало. По заявлению архива, подобных материалов у них нет.
Поэтому версия Анатолия Шолудько о гигантском массовом захоронении людей в Кременчуге - в том числе, жертв опытов с химическим оружием в Козельщине, должна быть тщательно проверена!
Кем? Усилий энтузиастов журнала "Музеи Украины" здесь мало...
Надеемся на участие государственных структур и международных организаций.
Главное, процесс пошел... И мы смогли развернуть в Национальном музее народной архитектуры и быта Украины уникальную выставку "Плакаты эпохи тоталитаризма" Музея плакатов Украины, где впервые создали раздел о Путивле и Козельщине...

И о Путивльском лагере НКВД (Сумская область). Там затерялся след где-то 6000 граждан стран Балтии, около тысячи молдаван. Возможно были расстрелы поляков... Пока мы не имеем возможности организовать туда полноценную поисковую экспедицию. "Красный пояс". Где бережно хранят память о героях-партизанах Ковпака, база которых, одно время располагалась просто в стенах монастыря-концлагеря. Местные коммунисты искренне уверены, что узники там жили как в санатории... Какие расстрелы?! Переубедить невозможно. Нужны доказательства. И никого не интересует - как?
Наша команда продолжает расследование!
Виктор Тригуб, редактор журнала "Музеи Украины"

Шабля Мазепи як легенда Інтернету

defaultNick — Sun, 07 Apr 2013 01:42:56 GMT

Шабля Мазепи як легенда Інтернету

Пригоди такого рівня трапляються не часто. Впевнено можу заявити, що жодна журналістська команда України не ініціювала розслідування подібного масштабу. Було страшно і весело. Вірніше, було ДУЖЕ страшно! Але, ми перемогли! Шабля Мазепи повернулася до України! Хай і у вигляді копії! А почалося все у січні 2007 року з маленької замітки на сайті «Нова Січ».

«Отримали унікальні фото зображення шаблі Івана Мазепи. Це - точна копія, зроблена з оригіналу. Зберігається в Канаді.

Фото надіслав отаман Американських козаків Сергій Цапенко. Як нам вдалося дізнатися, українські патріоти знайшли креслення і детальний опис шаблі Мазепи, в польських музеях, частина фондів яких, опинилася за океаном. Після вивчення, один з козаків зробив точну реконструкцію. Вдячні нащадки змогли побачити справжню зброю Гетьмана Мазепи.

Історія дуже цікава. Журнали "Нова Січ" і "Музеї України", спільно з Американським козацтвом, розпочинають власне розслідування. Ми хочемо дослідити документи, дізнатися прізвища, спробувати або переправити шаблю до України, або здійснити реконструкцію в Україні, силами наших майстрів».

І почалося! Наступного дня інформацію передрукували чи не всі провідні ЗМІ України, повідомили сайти кількох країн.

Шаблю продавали польські антиквари, переконуючи, що то оригінальна зброя самого Гетьмана Мазепи! Однак, їх рекламна версія була одразу піддана сумнівам – продавці визнали, що лезо старовинне, а руків’я зроблено якимось українським патріотом-емігрантом.

А де оригінал? За кілька днів ми вийшли на керівництво пітерського Ермітажу, де за багатьма згадками і лежить парадна шабля Івана Мазепи. На наші листи вони відповідали цинічно і зверхньо – у музеї сотні тисяч експонатів, повідомте номер. І взагалі, такої шаблі у нас немає!

Ми спробували зацікавити пошуками Президента В.Ющенка, МЗС України, наше консульство у Санкт-Петербурзі. Постійно писали про ту шаблю, непомітно розпочавши інформаційну кампанію. Влада не реагувала. Досить швидко ми знайшли фотографію ймовірної шаблі Мазепи (а їх у нього було багато!) у спецхрані Оружейной палати Московського Кремля. Однак, Ермітаж залишався пріоритетом! Єдине чого ми прагли – отримати фотографії!

За кілька тижнів, історія отримала такий резонанс, що привернула увагу деяких російських політиків і спецслужби. Вони вирішили викупити канадську реконструкцію, видати її за оригінал з Ермітажу і якимось чином подарувати або В.Ющенку чи В.Януковичу, використавши цей факт у якихось геополітичних цілях. Та і хто б відмовився за бюджетний кошт злітати до Канади з приємною пошуковою місією!

Кажуть, канадська контррозвідка і досі згадує той гучний візит «колекціонерів» у погонах з Росії, які розшукували шаблю Мазепи… Як не дивно, пошуки росіян виявилися досить результативними – вони швидко вирахували поляків-продавців. Не встигли – за добу до їх візиту американські козаки викупили реконструкцію шаблі за 2300 доларів! Росіяни давали 100 тисяч. Поляки і досі ображаються. Нині шабля у розпорядженні отамана Сергія Цапенка, застрахована на один мільйон доларів, зберігається у банківському сейфі. Про неї навіть був сюжет на СТБ…

Ми ж з Києва, продовжили штурм Оружейной палати і Ермітажа. Змогли знайти потрібні джерела інформації – виявилося, що всі знакові для української історії символічні речі зберігаються у Малоросейском спецхрані №9 КГБ СССР, нині ФСБ РФ! В Ермітажі! І очолює той відділ скарбів полковник у відставці Філіпов!

Знову написали керівникам Ермітажу з проханням надіслати фотографію шаблі Мазепи з конкретного відділу. Ті вже перестали ганяти дурника і існування шаблі вже не заперечували. Однак, попросили нас вказати інвентарний номер експонату з секретного спецхрану. За кілька днів ми отримали той номер!

До розслідування вже підключили молоду журналістку популярної тоді газети «Блик» Валю Мудрик. Озброїли її номером і дівчина розпочала другий етап штурму.

В Пітері почалася тиха паніка – «злобниє бандеровци» якось дізналися про шаблю Мазепи, секретний спецхран КГБ-ФСБ, прізвище начальника ще й повністю секретний номер експонату! Запідозрили в нас агентів Служби Зовнішньої розвідки України, а розвідку у проведенні якоїсь спецоперації у Росії. Були якісь наради…

Вирішили придивитися до «суперагента» Валі Мудрик, дозволивши їй прилетіти до Пітера і сфотографувати шаблю. Може завербувати мріяли? Дівчині тоді було років з двадцять. Тендітна, з дзвінким голосом – гроза роспецслужб… Валю провели в якісь таємні закапелки Ермітажу, показали шаблю, дозволили сфотографувати. «Блик» вийшов з першополосною сенсацією. Потім ми включилися…

Описати рівень емоцій не можу. То було щось! На нашу прес-конференцію до Музею гетьманства особисто приїхав Олег Тягнибок, який якраз допомагав у пошуках булави Сірка в Канаді… Я вручив Валі нашу Почесну грамоту у красивій рамці. Хоча, за той прорив у нормальній країні мінімум дали б ордени… Не за нагороди працюємо…

Фото канадської реконструкції і експонату з Ермітажу миттєво ввели у науковий оборот, радісно публікують у книгах та підручниках, скромно забуваючи згадати тих, хто з реальним ризиком їх роздобув… Як завжди…

Це ще не все! Київський зброяр Володимир Остапович, який уважно спостерігав за нашими пошуками, досить швидко зрозумів, що Ермітаж показав нам не оригінал, а більш пізню копію шаблі, зробленої у пам’ять про Мазепу! Росіяни, хоч трохи, але нас переграли!

Ми розпочали третій етап штурму російських спецхранів. І здійснили відкриття, варте вмісту всього Малоросейського спецхрану! Вийшли на найсекретніше сховище Російської Імперії – підвали Адміралтейства!

Саме там лежать скарби Київських князів, перстень Ярослава Мудрого, який знайшла донька Генсека Галина Брежнєва, книги з бібліотеки Ярослава Мудрого, що перебували під контролем Івана Мазепи у підземеллях Софії Київської, вивезені після втечі Гетьмана. Там же десятки мальованих портретів Мазепи, зроблені художниками, які бачили Гетьмана на замовлення царської охранки – аби легше було шукати! Нині під лазерною сигналізацією! Там і оригінал парадної шаблі Мазепи. Маємо і номер. Пітер. Адміралтейство. Спецхран. Відділ Z. Інвентарний номер 14-23-55-М-22.

Дякуємо владі Російської Федерації за прекрасні умови зберігання символічних речей українського народу! Ні на що не претендуємо. Але, просимо допустити до тих експонатів хоча б російських вчених, скажімо ту ж Т.Таірову-Яковлеву. Хай опишуть, сфотографують. Таємниця перестала бути таємницею! Шість років пройшло… Триста років минуло від епохи Мазепи. Чого боятися?

Для паркетних офіційних істориків ще раз підкреслю: ні джерел, ні посилань, як Ви до того звикли у кабінетах, нема. Є невідомі герої, які ризикуючи життям і свободою допомогли нам у розслідуванні, допомогли Україні! Сіра зона геополітики і історії. Було чимало спроб пройти нашими слідами, щось перевірити, ще раз сфотографувати шаблю Мазепи в Ермітажі. Все закінчилося біля вахтера…

Крім проблем учасники тієї карколомної пригоди нічого не отримали. Традиційно створили легенду. Залишилася гордість. Так, ми змогли і зробили! Спробуйте краще!

І оптимістичний фінал. Майстер-самородок, директор Житомирського музею зброї Олег Козяр, є моїм вірним читачем-шанувальником. Замовив у В.Остаповича булатне лезо і за пару років зробив точну копію шаблі Мазепи. Побачити можна у Житомирі. Ось так. Приємно! Коли вперше її виставили у Музеї гетьманства, приїхали чи не всі телеканали...

Колись і у Росії буде нормальна влада, відкриють архіви, спецхрани. А українські патріоти вже знатимуть, де шукати!

Дерзайте! І Україна переможе!

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України», учасник пошуків шаблі Мазепи

Ймовірна шабля Мазепи з Оружейной палати Кремля

Канадська реконструкція. Нині в США

Шабля Мазепи. Ермітаж

Олег Козяр з копією шаблі Мазепи. Житомирський музей зброї

Аналітичний звіт Міністерства культури України за 2012 рік

defaultNick — Sun, 07 Apr 2013 01:31:56 GMT

Аналітичний звіт Міністерства культури України за 2012 рік

Музейна справа

На сьогодні в Україні працюють 45 національних музейних закладів, 570 державних та комунальних музеїв, 1141 музей на правах філіалів та відокремлених підрозділів. Серед них 14 національних музеїв належать до сфери управління Міністерства культури України.

У музеях та заповідниках зберігається близько 12 млн. 300 тис. пам’яток.

У музейній сфері працює 15,1 тис. фахівців, у тому числі 5.1 тис. наукових співробітників. У 2012 році музеї відвідало близько 21.8 млн. осіб.

Протягом 2012 року за підтримки Мінкультури здійснено низку заходів державного та регіонального рівня:

· виставка «Под сенью дружных муз» (Національний науково-дослідний реставраційний центр України);

· виставка «Дослідження та наукова реставрація раритетів Національного музею Тараса Шевченка» (Національний науково-дослідний реставраційний центр України, Національний музей Тараса Шевченка);

· ІV тиждень Національного Гончарного Здвиження в Опішному «Здвиг-2012» (Національний музей-заповідник українського гончарства);

· літературно-мистецька виставка до 100-річчя від дня народження Андрія Малишка «Благословен будь, світе мій…» (Національний музей літератури України);

· виставка-презентація «Княжий меч на шляху із варяг у греки. Історія. Дослідження. Реставрація» (Національний науково-дослідний реставраційний центр України, Національний музей історії України);

· міжнародна конференція «Музеї просто неба сучасні інтерпретації традиційної культури та перспективи етнографічних досліджень» (Національний музей народної архітектури та побуту України).

На підставі наказу Міністерства культури України від 11.05.2012 № 476 «Про утворення Музейної ради при Міністерстві культури України» розпочала свою діяльність Музейна рада, яка працює як консультативно-дорадчий орган. У звітному році Музейна рада провела 5 засідань, на яких обговорювалися проблемні питання вдосконалення та розвитку музейної справи в Україні.

За звітний період був розроблений і пройшов громадське обговорення проект Концепції «Державної цільової програми розвитку музейної справи на період до 2018 року». Ведеться підготовка до проведення Всеукраїнського музейного форуму.

Український центр культурних досліджень спільно з Інститутом стратегічних досліджень здійснили анкетування музеїв України з метою виявлення проблем та систематизації пропозицій, спрямованих на створення сприятливих умов розвитку музейної галузі. Результати моніторингу будуть покладені в основу формування музейної політики на короткострокову та довгострокову перспективу.

За підтримки Мінкультури у кількох музеях та заповідниках здійснюється пілотний проект оцифрування облікової документації.

У 2012 році також відбулося 14 міжнародних виставкових проектів, українське мистецтво було представлено у Литві, Польщі, Росії та Франції.

Вагомою культурною подією стала виставка творів українського скульптора Іоанна Георга Пінзеля з фондів Львівської національної галереї мистецтв, Тернопільського обласного краєзнавчого музею, Тернопільського обласного художнього музею, Івано-Франківського обласного художнього музею, у листопаді 2012 р. у Паризькому Луврі. Крім українських скульптурних шедеврів, були представлені твори з Польщі та Німеччини.

У Національному музеї «Палац великих князів Литовських» (м. Вільнюс) відбулася виставка «Портрети великих князів і вельмож литовських із українських музеїв» з колекцій Львівської національної галереї мистецтв, Львівського історичного музею та Волинського краєзнавчого музею.

Виставка «Под сенью дружных муз… Шедевры западноевропейской живописи из музеев Украины» відбулася у Державному музеї образотворчих мистецтв імені О.С. Пушкіна (м. Москва).

Основні проблеми музейної галузі:

· систематичне недофінансування музейних закладів зумовило високий ступінь фізичного та морального зносу основних фондів (обладнання), зростання числа злочинних посягань на культурні цінності. морально застаріле обладнання більшості музейних установ;

· потребує удосконалення система технічної охорони музеїв;

· недостатнє впровадження інноваційних підходів до музейної роботи, до побудови експозицій;

· недостатність контактів музеїв України з музейними закладами Європи та світу.

Першочергові завдання з розвитку музейної галузі:

· забезпечення достатнього фінансування галузі;

· удосконалення нормативно-правової бази та науково-методичного забезпечення музейної галузі;

· впровадження чіткого контролю за обліком, станом збереження та використання пам’яток Музейного фонду України;

· удосконалення реставраційно-консерваційної діяльності;

· поліпшення матеріально-технічної бази музеїв та забезпечення покращення умов зберігання музейних зібрань;

· продовження формування Державного реєстру національного культурного надбання із створенням електронної версії реєстру (рухомих пам’яток);

· інтеграція музеїв України у світовий музейний простір та активне пропагування культурної спадщини в світі;

· активне запровадження музейного маркетингу та менеджменту в музейних закладах.

Переміщення культурних цінностей

Належний контроль держави за переміщенням культурних цінностей, діяльність з повернення незаконно вивезених з України культурних цінностей є важливими складниками охорони національної спадщини.

У структурі Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей діє Відділ контролю за переміщенням культурних цінностей. Його робота спрямована на реалізацію заходів з повернення в Україну втраченої історико-культурної спадщини та запобігання правопорушенням у сфері переміщення культурних цінностей, удосконалення нормативно-правової бази у сфері вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей, зміцнення міжнародної співпраці України у галузі, формування реєстрів інформаційно-пошукової системи «Культурні цінності України».

У 2012 році Нідерландський інститут східного християнського мистецтва «Одигія» передав Україні в дар ікону ІІ пол. XVI ст. «Хрещення Ісуса у річці Йордан», викрадену 1984 року зі Львівського музею українського мистецтва (Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького). Передача пам’ятки відбулася 27 лютого у приміщенні Посольства України в Королівстві Нідерланди.

На стадії завершення перебуває українсько-німецький переговорний процес стосовно передачі німецькій стороні 713 книг із бібліотеки Музею цукру в Берліні, переміщених внаслідок Другої світової війни до України.

Триває українсько-німецька співпраця щодо можливої передачі в дар Україні громадянином ФРН Е. Ререном ікони «Божа Матір», яка, ймовірно, походить з Миколаївського собору м. Могилів-Подільський Вінницької області і була втрачена під час Другої світової війни.

У грудні 2012 року на запрошення Міністерства закордонних справ ФРН та Гете-Інституту відбувся візит українських фахівців до Німеччини. Під час візиту налагоджено контакти та обмін досвідом у пошуковій та практичній роботі з колегами Фонду «Прусська культурна спадщина», Художнього музею Нойбранденбурга, Центральної бібліотеки Берліна, Координаційного бюро з питань повернення культурних цінностей Магдебурга, Державних колекцій творів мистецтва Дрездена.

У другому півріччі 2012 року відновилася робота з формування реєстрів інформаційно-довідкової системи «Культурні цінності України» (усього 8 реєстрів – Реєстр культурних цінностей, втрачених під час та внаслідок Другої світової війни (музеї); Реєстр культурних цінностей, втрачених під час та внаслідок Другої світової війни (бібліотеки); Реєстр культурних цінностей, повернених до України; Реєстр культурних цінностей, які перебувають за межами України; Реєстр культурних цінностей, які знаходяться у національному розшуку; Реєстр культурних цінностей, які знаходяться у розшуку за запитами інших держав; Реєстр конфіскованих культурних цінностей; Реєстр культурних цінностей, на які видано свідоцтво на право вивезення (тимчасового вивезення) культурних цінностей з території України).

Зокрема до Реєстру культурних цінностей, повернених до України, внесено інформацію про 300 одиниць культурних цінностей; до Реєстру культурних цінностей, що перебувають у національному розшуку, – 782 одиниці; до Реєстру культурних цінностей, що перебувають у розшуку за запитами інших держав, – 23 одинці, до Реєстру конфіскованих культурних цінностей, – 8’953 одиниці.

Підготовлено проект наказу Міністерства культури України «Про затвердження форм та порядків ведення реєстрів», який найближчим часом буде подано на реєстрацію до Міністерства юстиції.

У 2012 році розпочалась підготовка заходів, що їх заплановано завершити найближчим часом. Серед них – організація та проведення Міжнародної науково-практичної конференції «Повернення культурного надбання України: здобутки і перспективи» (травень, м. Київ).

У рамках діяльності міжурядових комісій організувати та провести:

· засідання Змішаної українсько-німецької комісії з питань повернення та реституції втрачених та незаконно переміщених під час та внаслідок Другої світової війни культурних цінностей (ІІ квартал 2013 року, м. Одеса);

· ІІІ засідання групи експертів з питань архівної спадщини Міжурядової українсько-польської комісії у справі охорони та повернення втрачених і незаконно переміщених під час Другої світової війни культурних цінностей (ІІ квартал, Україна);

· ІІ засідання групи експертів з питань бібліотек Міжурядової українсько-польської комісії у справі охорони та повернення втрачених і незаконно переміщених під час Другої світової війни культурних цінностей (ІІІ квартал, Україна);

· IV засідання групи експертів з питань «Оссолінеуму» Міжурядової українсько-польської комісії у справі охорони та повернення втрачених і незаконно переміщених під час Другої світової війни культурних цінностей (ІІІ квартал, Україна).

Першочергові завдання у реституційній справі:

· удосконалення законодавчої бази шляхом внесення змін до Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей»;

· активізація роботи з наповнення інформаційно-довідкової системи «Культурні цінності України»;

· продовження міжнародної співпраці щодо реституції культурних цінностей переміщених внаслідок Другої світової війни;

· введення до наукового, культурного та духовного обігу національної культурної спадщини, що на законних підставах зберігається за кордоном;

· продовження співпраці з українською діаспорою щодо передачі в дар Україні культурно-мистецького надбання українців зарубіжжя;

· створення єдиної електронної бази даних культурних цінностей, втрачених музеями і бібліотеками України під час і внаслідок Другої світової війни.

http://mincult.kmu.gov.ua/mincult/uk/publish/article/324770

Каталог музеїв Київщини

defaultNick — Sun, 07 Apr 2013 01:29:50 GMT

Національний музей-заповiдник "Битва за Київ у 1943 р."

07300 Вишгородський район, с. Новi Петрiвцi

(04596) 4-51-23

http://www.battleforkyiv.org.ua/

Державний iсторико- культурний заповiдник у м. Вишгородi

07300 м.Вишгород, вул.Шкiльна, 58

(04596)5-35-32

http://www.vyshgorod-museum.org.ua/

Меморiальний музей- садиба К.Стеценка

08531 Фастiвський район, с.Веприк

(04565)4-59-24

http://veprik.at.ua/

Меморiальний музей-садиба I. С. Козловського

08600 Василькiвський район,с.Мар'янiвка

(04571)6-07-20

http://maryanivka.do.am/

Нацiональний iсторико-етнографiчний заповiдник "Переяслав"

08400 м.Переяслав-Хмельницький, вул.Шевченка, 8

(04567)5-41-03

http://niez-pereyaslav.com.ua

Фiлiя Нацiонального iсторико-етнографiчного заповiднику "Переяслав": 1.Історичний музей

08400 м. Переяслав-Хмельницький, вул. Шевченко, 8

(04567)5-41-03

2.Археологічний музей

08400 м.Переяслав-Хмельницький, вул.Шевченка, 17

(04567)5-15-74

3.Музей-діорама «Битва за Дніпро в районі Переяслава-Хмельницького восени 1943 року»

08400 м.Переяслав-Хмельниць кий, вул.Сковороди

(04567) 5-18-79

4.Меморіальний музей Г.С.Сковороди

08400 м. Переяслав-Хмельницький,

вул. Сковороди,52

(04567)5-14-48

5.Музей кобзарського мистецтва

08400 м.Переяслав-Хмельницький, вул Б.Хмельницького,80

(04567)5-30-41

6.Музей українського народного одягу Середньої Наддніпрянщини

08400 м.Переяслав-Хмельницький, вул.Московська,33

(04567)5-16-12

7.Музей архітектури Переяслава часів Київської Русі

08400 м. Переяслав-Хмельницький, вул. Московська,33

(04567)5-16-12

8.Музей архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини

08400 м.Переяслав-Хмельницький,вул.Літописна,2

(04567)5-29-36

9.Музей історії православної церкви

08400 м. Переяслав-Хмельницький,вул.Літописна,2

(04567)5-29-36

10.Музей історії бджільництва

08400 м.Переяслав-Хмельницький,вул.Літописна,2

(04567)5-29-36

11.Музей українського рушника

08400 м. Переяслав-Хмельницький,вул.Літописна,2

(04567)5-29-36

12.Музей історії українських народних обрядів і звичаїв

08400 м. Переяслав-Хмельницький, вул. Літописна,2

(04567)5-29-36

13.Меморіальний музей класика єврейської літератури
Шолом - Алейхема

08400 м. Переяслав-Хмельницький,вул.Літописна,2

(04567)5-29-36

14.Музей світопізнання і мирного освоєня космосу

08400 м. Переяслав-Хмельницький,вул.Літописна,2

(04567)5-29-36

15.Музей М.М.Бенардоса

08400 м.Переяслав-Хмельницький,вул.Літописна,2

(04567)5-29-36

16.Музей хліба

08400 м.Переяслав-Хмельницький,вул.Літописна,2

(04567)5-29-36

17.Музей сухопутного транспорту

8400 м.Переяслав-Хмельницький,вул.Літописна,2

(04567)5-29-36

18.Музей-пошта

8400 м. Переяслав-Хмельницький,вул.Літописна,2

(04567)5-29-36

19.Музей лікарських рослин

08400 м. Переяслав-Хмельницький,вул.Літописна,2

(04567)5-29-36

20.Меморіальний музей архітектора В.Г.Заболотного

08400 м.Переяслав-Хмельницький,вул.Шевченка, 8

(04567)5-41-03

21.Музей Трипільської культури

8400 м. Переяслав-Хмельницький, вул. Шевченко, 10

(04567)5-41-03

Бiлоцеркiвський краєзнавчий музей

09100 м. Бiла Церква, вул Соборна, 4

(04563)5-31-82

http://www.bkm.org.ua/

Бориспiльський державний історичний музей

08300 м.Бориспiль, вул. Київський шлях, 89

0 (4595) 6-79-82

http://boryspilmuseum.info/

E-mail: mail@boryspilmuseum.info/

Броварський краєзнавчий музей

07400 м.Бровари, вул.Гагарiна, 6

(04594)5-03-32

Кагарлицький краєзнавчий музей

09200 м.Кагарлик, вул. Кооперативна, 2

(04573)5-12-76

Боярський краєзнавчий музей

03027Києво-Святошинський район,м.Боярка,

вул.Жовтнева, 49

(04598)3-55-77

http://www.rbkm.com.ua/

Філія Боярського краєзнавчого музею

Музей М.К.Пимоненка у Малютинці, с. Малютинка

Фастiвський державний краєзнавчий музей

08500 м.Фастiв, вул. Радянська, 9

380 4565 61184
380 4565 52410

http://museum.fastiv.com.ua/index.php

Музей-меморiал "Букринський плацдарм"

09200 с. Балико-Щучинка

(04573)4-12-46

Музей iсторiї Богуславщини

09700м.Богуслав, вул.Шевченка, 36

(04561)5-14-75

Яготинський iсторичний музей

07700 м.Яготин, вул. Незалежностi, 114

(04575)5-56-03

Вiддiли Яготинського iсторичного музею

1. Яготинська картинна галерея

2. Меморiальний музей-садиба К.Бiлокур

Яготинський р-н,с. Богданiвка

Літературний музей Г.П.Кочура

м Ірпінь

(04597) 6-11-05, (044) 476-71-39

http://kochur.do.am/

Комунальний заклад

" Київський обласний археологічний музей"

Київська обл.,

Обухівський район,

с. Трипілля, вул. Героїв-Трипілля,12

тел. (04572) 33-299

працює без вихідних

ф-лії

1.Музей В.В.Хвойки

Обухівський р-н,

с. Халеп'я,

вул. Беркутова 11-а

тел. 097-95-31-949

працює без вихідних

2. Музей А. Малишка

м. Обухів,

вул. А. Малишка, 48

тел. 097-530-18-65

3. Музей Козаччини

Обухівський район,

с. Германівка,

вул. Богдана Хмельницького,16

тел. 067-747-13-29

4.Картинна галерея

Обухівський район,

с. Германівка,

вул. Б.Хмельницького,16

тел. 098-409-97-71

5.Археолого-краєзнавчий музей

Обухівський р-н,

с. Копачів,

вул. Леніна,23-а

тел. 096-417-63-51

6.Музей А. Солов'яненка

смт. Козин,

вул. Партизанська.2

тел. (04572) 396-11

7. Музей Бойової слави с. Трипілля

с. Трипілля

вул. Шевченка

тел. (04572) 3-32-16

8. Історико-краєзнавчий музей

Переяслав-Хмельницький р-н,

с. Соснова

тел. 096-700-17-14

Музей освіти

Обухівський район, с. Германівка

(04572) 344-47

Народний Музей слідопитів - Вишгородський район, Н.Петрівці

http://sledopit.do.am/

Яготинський музей

defaultNick — Sun, 07 Apr 2013 01:24:58 GMT

Яготинський музей

Загальна площа музеїв 4300 кв.м. експозиційно-виставочна - 2500 кв.м. Картину галерею відкрито у 1983 році. Розташована вона в історичному будинку - одному з приміщень відомого палацу Розумовських-Репіних. Тут експонуються твори народних художників Росії, України, майстрів вжиткового мистецтва, старовинні ікони з колишніх яготинських церков. В експозиції багато творів декоративно-прикладного мистецтва: кераміка, скло, різьба по дереву інкрустація соломкою та інше.

Музей освіти відкрито в 1996 р. Розташований в колишньому приміщенні двоповерхової школи, збудованої в 1913 р. В музеї влаштовано кілька постійно діючих виставок: Яготинська Шевченкініана, виставки українських рушників, виставка українського національного одягу, виставка прикрас із бісеру та ін.

Археологічний музей "Добранічівська стоянка” створено в 1997 р. на місці розкопок, які проводила палеолітична експедиція інституту археології Академії наук УРСР протягом 1953-1973 рр.Експедиція виявила стоянку первісних людей періоду пізнього палеоліту (12 тис. років тому). Відкриті і досліджені залишки чотирьох жител, ями-комори з кістками диких тварин, чотири господарсько-виробничі центри з вогнищами та місцями обробки кістки і каменю. В первісному вигляді експонуються залишки четвертого господарського комплексу. У вітринах музею виставлені для показу знаряддя праці первісних людей, речі побуту жителів стоянки. Особливу цінність становить жіноча статуетка, виготовлена з янтарю.

1997 р. в селі Богданівка відкрито меморіальний музей-садибу народної художниці України Катерини Василівни Білокур, де увесь свій вік від 1909 р. до останніх днів прожила К.Білокур (1900-1961). Інтер`єр відтворений в тому вигляді, як він був за життя К.Білокур: велика кімната ( її називали хатою, в якій є піч, причіпок, піл), майстерня художниці, спальня, кухня та інші. Експонується мольберт, саморобні пензлі та палітри зі скла, на яких позасихала фарба, етюдник, натягнуті, заґрунтовані полотна. В музеї-садибі показані картини й малюнки, виконаних олійними фарбами, графічним та кольоровим олівцем. Експонуються дві оригінальні роботи учениці К. Білокур - художниці, заслуженого майстра народної творчості, Лауреата Білокурівської премії Ганни Самарської (Косяченко), а також її великі настінні розписи у сінях та на комині печі.

В 1983 р. в с.Сулимівка відкритий Краєзнавчий музей ім. двічі Героя Радянського Союзу генерал-полковника танкових військ А.Г.Кравченко. В найбільшому залі музею розгорнута експозиція про славетного земляка, який вперше в історії світу в 1943 р. переправив танки по дну ріки, визволяючи Київ від фашистів; який в 1945 р. провів танки своєї Шостої армії в небезпечних місцях через гори, знищивши величезне угрупування японських військ на Далекому Сході. Ще за життя Героя в центрі села встановлений його бронзовий бюст (1949 р.), а біля музею - танк, гармата, міномет, що нагадують про відважного земляка.

Відділом Яготинського державного історичного музею ще є оригінальний Краєзнавчий музей в с. Капустинці. Його неповторна експозиція розповідає про історію поколінь села, бойові і трудові подвиги односельчан. Музеї відвідують екскурсанти з усіх куточків нашої планети. Книги відгуків рясніють прекрасними записами із словами вдячних екскурсантів. Олесь Гончар, відвідавши вдруге картинну галерею, написав: "Ще раз дивились твори Катерини Білокур. І ще раз переконались, що тут, у Яготині, промовляє до людей поетична душа України, її мистецький геній...”.

Музей «Флігель Тараса Шевченка»

defaultNick — Sun, 07 Apr 2013 01:23:26 GMT

Музей «Флігель Тараса Шевченка» — один із 7 відділів Яготинського державного історичного музею.

Флігель Тараса Шевченка у Яготині

Свого часу флігель був частиною маєтку князя М. Г. Рєпніна — його використовували як готель для його гостей. Саме тут зупинявся Тарас Шевченко під час перебування в Яготині 1843 року, потім — у 1845 та 1859 рр. Тут він писав, малював. Зокрема, його рукою були розписані стіни флігеля (розписи, на жаль, збереглися лише на фото).

Про перебування Шевченка в Яготині написано в листах князівни Варвари. 1843 року Т.Шевченко прибув у княжий маєток, де створив копію портрета князя М. Г. Рєпніна роботи Йозефа Горнунга. У флігелі він написав російською мовою поему «Тризна» і присвятив твір Варварі Рєпніній. Щирість у стосунках Шевченка і Рєпніної переросли для княгині з дружби в кохання. У листі Варвари читаємо:"Я очень привязанная к нему, что если бы я увидела с его стороны любовь, я, может быть, ответила бы ему страстью".

Флігель Тараса Шевченка у Яготині. Фасад

Під час перебування Шевченка в Яготині, у флігелі збиралася місцева інтелігенція, щоб послухати твори Кобзаря.

Будинок-флігель, який уцілів у роки більшовицької революції, зазнав значних руйнувань під час Другої світової війни. Відбудовою флігеля займався колишній директор Яготинського державного історичного музею О. С. Непорожній. Його задум втілили вже по його смерті — у вересні 2003 року відроджено пам'ятку, яку в народі назвали флігелем Шевченка.

Сьогодні в тематичних залах музею, зокрема, виставлено:

в залі «Вітальня» — роботи сучасних художників України, які розповідають про перебування Кобзаря в Яготині. В центрі зали — портрет молодого Кобзаря.
в залі «Кабінет» — унікальну картину невідомого італійського художника «Сліпець із хлопчиком», яка належала до колекції князів Рєпніних, стіл, за яким працював Шевченко, крісло
в залі "Опочивальня " — речі з маєтку Рєпніних: металеве крісло, комод, люстра, підсвічник
в «Гостьовій залі» влаштовують виставки творів місцевих художників: Г. Ф. Яворського, Є. С. Товстухи, І. А. Кулика, сім'ї Непорожніх, сім'ї Бірюкових.

Пам'ятна таблиця на флігелі Тараса Шевченка у Яготині

Музей має 102 експонати.

Координати музею

07700, Київська обл., м. Яготин, вул. Незалежності, 69-а.

Тел. (04475) 5-36-36

Яготинський історичний музей

Оформлювач українських книг

Украинская Катынь Молдовы и Балтии

Шабля Мазепи як легенда Інтернету

Аналітичний звіт Міністерства культури України за 2012 рік

Каталог музеїв Київщини

380 4565 61184 380 4565 52410

Яготинський музей

Музей «Флігель Тараса Шевченка»

Координати музею

380 4565 61184
380 4565 52410