Опубліковано в Гомоні України, Рік LXVI, № 4 (3528), Торонто, за 21 січня 2014 р., с. 3-4, 9-11.
РОЗКОПКИ У БАТУРИНІ 2012-13 рр.
КУЛЬТУРА КОЗАЦЬКОЇ ЕЛІТИ МАЗЕПИНОГО ДВОРУ
Спеціяльно для "Гомону України"
Проф. Зенон Когут (КІУС),
Д-р Володимир Мезенцев (КІУС),
Юрій Ситий (Чернігівський університет),
Д-р Вячеслав Скороход (Чернігівський університет)
За два останні роки українські та канадські археологи й історики вписали нову сторінку у вивчення старожитностей Батурина Мазепиного часу. З 2001 р. спонсорами цього проєкту є Програма Дослідження Східньої України ім. Ковальських при Канадському Інституті Українських Студій (КІУС) Альбертського університету в Едмонтоні й Торонті, Наукове Товариство ім. Шевченка в Америці (НТШ-А), Понтифікальний Інститут Середньовічних Студій Торонтського університету та Дослідний Інститут "Україніка" у Торонті. Батуринський проєкт очолює провідний історик Гетьманщини, попередній директор КІУСу та директор Програми Ковальських, проф. Зенон Когут.
Археологи висловлюють щиру подяку Чернігівській обласній державній адміністрації, персонально її голові д-р Володимирові Хоменкові, за щорічні субсидії на розкопки у Батурині від часу президентства Віктора Ющенка. Д-р В. Хоменко щедро фінансує археологічні експедиції та реконструкції архітектурних пам’яток, передусім церков і монастирів, на Чернігівщині.
Найщедрішими благодійниками вивчення батуринської старовини є бл. п. поетеса Володимира Василишин, нащадок славнозвісного гетьмана запорозького козацтва Михайла Дорошенка (1623-28 рр.), та її чоловік, мистець Роман Василишин, з Філядельфії. Без їх княжих дарів у 2011 р. цей проєкт міг би припинитись через світову фінансову кризу. З позаминулого року портрети подружжя Василишиних виставлені на почесному місці у фойє Музею археології Батурина, а його працівники й співробітники КІУСу опублікували статті у пресі України та Північної Америки, де вшановують цих меценатів.
Батуринські розкопки і підготовку публікацій у 2012-13 рр. підтримали дотаціями Крайова Управа Ліґи Українців Канади (голова мґр Орест Стеців), Крайова Управа Ліґи Українок Канади (голова Адріяна Буйняк-Виллсон), Ліґа Українок Канади (відділ Торонта, голова Галина Винник), Союз Українок Канади (відділ ім. св. княгині Ольги при катедрі св. Володимира, голова Віра Мельник), Фундація Кредитової Спілки “Будучність” (голова Богдан Лещишин, персональна подяка екзекутивній директорці фундації Галині Винник та менеджерці кадрів Христині Бідяк), Фундація “Прометей” (голова мґр Марія Шкамбара), Фундація ім. Олега Ольжича в Канаді (голова Марія Підкович), Українська Кредитова Спілка (головний управитель Тарас Підзамецький, голова Спонсорського Комітету Володимир Кісь), український ресторан «Золотий Лев» (власниця Анна Кісіль) та аптека “St. Barbara’s Pharmacy Ltd.” (власники Омелян і Зеня Хабурські) у Торонті, Фонд Катедр Українознавства при Гарвардському університеті (директор д-р Роман Процик, Філядельфія) і Український Історико-Просвітній Центр при Консисторії Української Православної Церкви в США у м. Бавнд-Бруці в Нью-Джерзі (директорка Наталя Гончаренко).
З пошаною оприлюднюємо імена приватних осіб у Канаді та Сполучених Штатах, які пожертвували на Батуринський проєкт у 2012-13 рр. Найщедрішими серед них є Зенон і Зоряна Когут (Едмонтон, Альберта), а численністю жертводавців виділяється громада Торонта. Там проєкт підтримали вельмишановні Іван та Христина Іванчишини, д-р Юрій Іванчишин і д-р Вільгельміна Дегрот, Андрій та Кароліна Малецькі, Олена Негрич, Євгенія Хімчак, Ніна Чиж, мґр Анна Троян, д-р Ярослав Шкляр, Мирослав і Дарія Дяковські, Галина Кудла, Леонід Ліщина, Мирон та Олена Дилинські, д-р Ернест Еващук, Зоя Гуцуляк, Орест і Тетяна Джулинські, поет Микола й Олена Латишки, адвокат Богдан Жаровський, Оксана та Ярослав Соколики, Іван і Наталя Ємці, Олександер й Олександра Ємці, Роман і Дарія Пількови, Люба Пендзей, Стефанія й Михайло Ходани, Михайло Гуцман, Роман Колісник, Марія та Ярослав Крети, Олена Вавришин, Василь Мойсяк, письменниця Лидія Палій, Сильвія Зінгрон, Юрій і Людмила Шанти, Тереза Стадник та Ірина Малащук (Торонто, Канада). У Америці пожертви склали Григорій Шмигуль (Сиракюзи, Нью-Йорк), Лаврентія Туркевіч (Нью-Йорк), Світлана і Роман Андрушкови (Мейплвуд, Нью-Джерзі), Наталя Гончаренко (Сомерсет, Нью-Джерзі), Михайло та Алла Гереці (Рутерфорд, Нью-Джерзі), Володимир і Валентина Кривоноси, Михайло Дриканич, Максим та Юрій Лазірки, Марія Коростіль, Марія Гребенюк, Валентина Філатова, Олександер Дубина, Іван Худик, Михайло Глеба, Іван та Сільвія Білоброні, Михайло Глова, Надія Єременко, Галина Клименко, Олена Дзядів, Галина Кріст, Іван Маєр, Ігор Гаванюк, Борис Блошко, Андрій Війтюк (Кліфтон, Нью-Джерзі), Наталя Коваль (Ріверсайд, Коннектікат), Олег і Таня Склепковичі (Вайомісінґ, Пенсільванія) та Ігор Бемко (Едінборд, Пенсільванія). Більшість з вищеназваних організацій, фундацій, кредитівок, компаній та достойних добродіїв підтримують розкопки у Батурині багато років.
Персонально дякуємо історикові д-р Володимирові Кривоносові за збір пожертв на цю ціль від парафіян української церкви св. Покрови у м. Кліфтоні в Нью-Джерзі. З приємністю відзначаємо й благодійництво високоповажної Наді Амінов з м. Ґрінвічу в Коннектікат, яка понад десятиліття щорічно щедро допомагає справі розкопок Мазепиної столиці та публікації їх здобутків, а також о. Романові Кривкові, парохові Покровської церкви УПЦ КП у Батурині.
Користуємось нагодою щиро подякувати провідному дослідникові демографії Голодомору в Україні, голові Стипендійної Комісії НТШ-А проф. Олегові Воловині за щедру багаторічну підтримку Батуринського проєкту й цінні поради, а також керівництву цього Товариства за запрошення д-р Володимира Мезенцева доповідати про нові археологічні відкриття у гетьманській столиці на головному бюрі у Нью-Йорку та за публікацію його статтей на цю тему в Бюлетені НТШ-А кожного року. Дуже дякуємо директорці Українського Історико-Просвітнього Центру при Консисторії Української Православної Церкви в США у Бавнд-Бруці в Нью-Джерзі Наталі Гончаренко за гарну організацію і рекляму там лекції В. Мезенцева про історико-археологічні дослідження гетьманських резиденцій Батурина у лютому 2013 р., а також голові Союзу Українок Канади Відділу ім. св. княгині Ольги Вірі Мельник за чудову організацію презентації цього лектора про інтелектуальні зайняття й мистецькі зацікавлення козацької еліти Мазепиного двору в залі катедри св. Володимира у Торонті у березні минулого року. Член парафії Ігор Процюк перфектно реклямував цю доповідь
З вдячністю згадаємо викладачів Йоркського університету в Торонті, видатного історика України та дослідника мазепинців проф. Ореста Субтельного і голову НТШ Канади, мистецтвознавця проф. Дарію Даревич, та літературознавця-україніста з Торонтського університету проф. Максима Тарнавського. Вони підтримують Батуринський проєкт у наукових закладах Північної Америки своїми авторитетними рекомендаціями.
Відзначимо працівника Центру ім. Петра Яцика у Бібліотеці Робартс Торонтського університету Василя Сидоренка за його цінні бібліографічні, наукові, редакторські й технічні консультації і допомогу В. Мезенцеву в дослідженнях Батурина, підготовку електронних фото та комп’ютерних реконструкцій археологічних знахідок для публікацій і лекцій. Відзначимо також старшого редактора інтернетної Encyclopedia of Ukraine при Торонтському відділі КІУСу мґр Андрія Макуха за його редаґування англомовних праць В. Мезенцева багато років та вельмишановних Миколу і Аллу Гавришів (Торонто) за редаґування україномовних буклетів у 2012-14 рр.
Особлива подяка належиться головному редакторові «Гомону України» д-р Олегові Романишинові, мовній редакторці Софії Сосняк та комп’ютерному дизайнерові Михайлові Гуцманові за публікацію довгих статтей про вивчення батуринських старожитностей з численними ілюстраціями у цій поважній газеті десять років, а також підготовку до друку двох буклетів (див. нижче). Д-р О. Романишин та голова Крайової Управи ЛУК і президент Дослідного Інституту “Україніка” мґр Орест Стеців всебічно підтримують Батуринський проєкт у громаді та надають важливі поради. "Україніка" зразково організує, реклямує й спонсорує щорічні публічні лекції В. Мезенцева про розкопки Мазепиної столиці в Українському Культурному Центрі та Канадсько-Українській Мистецькій Фундації у Торонті. У 2011 р. мґр О. Стеців заснував фонд для фінансування досліджень Батурина при своєму інституті, що став співспонсором цього проєкту.
У 2011-12 рр. КІУС та «Україніка» спільно фундували видання двох багатоілюстрованих буклетів Зенона Когута, Володимира Мезенцева, Володимира Коваленка та Юрія Ситого про результати розкопок гетьманських резиденцій Батурина. Останній буклет Садиба Івана Мазепи у Батурині: Розкопки 2011 року (Торонто: Видавництво «Гомін України», 2012) має 28 стор. українською мовою з англійським резюме, 50 кольорових ілюстрацій і ґлянцевий папір. Ця науково-популярна історико-археологічна праця розрахована на широке коло читачів і вчених й рекомендується усім шанувальникам української старовини. Брошуру можна придбати у канцелярії Крайової Управи Ліґи Українців Канади в Торонті за $10 (телефон: (416) 516-8223, e-mail: luc@lucorg. com) та у Видавництві КІУСу в Едмонтоні (тел.: (780) 492-2973, e-mail: cius@ualberta.ca; http://www.ciuspress.com/catalogue/history/325/sadeibi-ivana-maziepi-u-baturini).
Розширена версія цієї статті під тою самою назвою з посиланнями на академічну літературу та додатковими кольоровими ілюстраціями опублікована як буклет у Видавництві «Гомін України» в 2013 р. (24 стор. українською мовою, ґлянцевий папір). Його також можна придбати у канцелярії Крайової Управи ЛУК в Торонті.
* * *
У розкопках Батурина 2012 р. брало участь біля 60 студентів-істориків та науковців з Чернігівського національного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка (ЧНПУ), Національного університету Києво-Могилянська академія, Глухівського національного педагогічного університету ім. Олександера Довженка і добровольці з Києва, Чернігова й Донецька. Минулого літа у складі Батуринської українсько-канадської археологічної експедиції було близько 70 студентів з названих закладів та Сумського державного університету. Від 2012 р. її очолюють директор Центру археології й стародавньої історії Північного Лівобережжя ЧНПУ д-р Вячеслав Скороход і його заступник Юрій Ситий (науковий керівник експедиції).
Відомий історик модерної України, директор Інституту історії, етнології та правознавства Чернігівського університету проф. Олександер Коваленко надає велику допомогу в керівництві, організації й фінансуванні Батуринської експедиції та публікації її здобутків. Він опікується науковою працею і виданнями Батуринського Національного історико-культурного заповідника (директорка Наталя Реброва). О. Коваленко є головою редколеґії та керівником упорядників другого доповненого видання збірника документів і матеріялів Батурин: сторінки історії (Чернігів, 2012). Там надруковано багато писемних джерел з історії міста та вибірки з наших звітів про його розкопки 1995-2012 рр. У співавторстві з попереднім керівником нашої експедиції д-р Володимиром Коваленком (ЧНПУ) О. Коваленко опублікував огляд археологічних досліджень Мазепиної садиби у Батурині 2011 р.
Завідувач науково-дослідного відділу Національного заповідника "Глухів" мґр Юрій Коваленко очолює групу студентів Глухівського університету в складі Батуринської експедиції та проводить археологічні розвідки. Кожного сезону розкопок більшість металевих знахідок зроблена ним за допомогою його потужного металодетектора. Старша наукова співробітниця Інституту археології Національної академії наук України (НАНУ) д-р Лариса Виногродська брала участь у розкопках Батурина 2012 р. Ці спеціялісти надають цінні консультації про археологічні знахідки. Член Батуринської експедиції, чернігівський історик та художник Сергій Дмитрієнко у співавторстві з В. Мезенцевим виконав комп’ютерні реконструкції за матеріялами останніх розкопок. Вони надруковані у цій статті.
Очільник Батуринського українсько-канадського проєкту проф. Зенон Когут бере участь у підготовці й фінансуванні публікацій про старожитності гетьманської столиці і є співавтором двох вищезгаданих буклетів. Минулого року він разом з В. Мезенцевим підготували есей про досягнення й підсумки цього проєкту в 2001-12 рр. для збірки наукових праць на пошану фолкльориста проф. Богдана Медвідського з Альбертського університету, що готується там до друку. З. Когут досліджує культуру і світогляд козацької еліти у серії важливих статтей. Цій темі історик присвятив доповідь на міжнародній конференції "Quo Vadis Ukrainian History?", що відбулась в Українському Науковому Інституті Гарвардського університету 19-20 листопада 2013 р.
Д-р Володимир Мезенцев є науковим працівником КІУСу і виконавчим директором Батуринського проєкту та співкерівником розкопок Батурина від канадської сторони. Знаний канадський історик Княжої Руси і колишній президент Понтифікального Інституту Середньовічних Студій Торонтського університету проф. Мартін Дімнік завідує фондом, що цей інститут збирає на розкопки Батурина. Він бере участь в історико-археологічних дослідах міста та публікації їх результатів у Канаді й Україні.
* * *
Студії середньовічного Батурина В. Коваленка показали, що він виник на зламі ХІ-ХІІ ст. як фортеця на південно-східньому кордоні чернігівського князівства. За розмірами і значенням княжий Батурин належав до пересічних удільних міст Сіверщини. 1239 р. це поселення дощенту зруйнували монгольські орди, і життя там не простежується у писемних та археологічних джерелах до XVII ст.
У другій чверті того віку, за польського панування в центральній Україні, відновили батуринський замок й спорудили навколо нього велику фортецю. 1648 р. на хвилі національної революції під проводом гетьмана Богдана Хмельницького (1648-57 рр.) козаки звільнили місто від польської королівської адміністрації та маґнатів і воно почало інтенсивно рости й розбудовуватись. 1654 р. Батурин отримав маґдебурзьке право міського самоврядування і мав маґістрат (ратушу).
У 1669-1708 рр. місто було столицею гетьманської держави і швидко збагатіло від податків та концентрації там світської і духовної еліти, нав’язало широкі комерційні, дипломатичні й культурні зв’язки з Заходом і Сходом. На фортеці та передмістях розташовувались резиденції гетьманів та їх збройні сили, подвір’я церковних ієреїв на чолі з намісником київського митрополита, садиби полковників та інших старшин (офіцерів) козацького війська, урядовців, землевласників, купців, козаків і ремісників.
Гетьман Дем’ян Многогрішний (1669-72 рр.) переніс гетьманську столицю з Гадяча до Батурина і побудував у його замку-цитаделі свої покої. 2008 р. київська корпорація "Укрреставрація" реконструювала їх на місці розкопаних археологами залишків цієї великої споруди (21 х 26 м). Архітекти гіпотетично відтворили там дизайн та оздоблення відомих, переважно одноповерхових, житлових кам’яниць козацької старшини у стилі українського барокко. В гетьманських світлицях реконструювали дві огрівальні печі, обличковані чепурними кахлями з синьою й зеленою поливою, за даними розкопок їх решток.
Батурин найбільше процвітав і став знаним у світі за славного гетьмана Івана Мазепи (1687-1709 рр.). Під його кермом управління, господарство, церква, культура і все суспільство козацької держави пережили яскраве піднесення, яке видатний українсько-американський історик проф. Олександер Оглоблин назвав «Мазепинським ренесансом».
Археологічні дослідження встановили, що з 1670-х рр. до 1708 р. у місті розвивалось виробництво цегли, кахлів, черепиці, віконного скла та інших конструктивних матеріялів й працювали цехи чи артілі мулярів, теслярів, різьбарів, фортифікаторів, архітектів, кахлярів, малярів та інших оформлювачів споруд. Мазепа запросив до своєї столиці також німецьких, італійських і російських військових інженерів, архітектів, будівельників та майстрів художніх ремесел. Місцеві й чужоземні фахівці та робітники модернізували і посилили фортецю з цитаделею XVII ст., звели реґулярні вали з фланкуючими бастіонами заміської вілли Мазепи, біля 10 цегляних і дерев’яних церков, гетьманські та старшинські палати, державні службові, монастирські й численні житлові будівлі у місті та околицях. В плянуванні, конструктивній техніці, архітектурних рішеннях і декорі мурованих споруд й дерево-земляних укріплень Батурина проявились національні народні традиції та впливи Центральної Европи, а також Києва і Чернігова, найзначніших центрів архітектури, містобудування та мистецтва Гетьманщини.
1708 р. батуряни підтримали збройний виступ Мазепи за звільнення козацької України від зверхности Москви і мужньо обороняли місто від армії царя Петра І. Вони відбили перший штурм батуринської фортеці, а нападники зазнали тяжких втрат. Однак 2 листопада того року, діставши підкріплення, московське військо вдерлось до гетьманської столиці, пограбувало й спалило її дотла. Задля покарання повсталих і застрашення Мазепи та його спільників воно вигубило рештки гарнізону та усе цивільне населення Батурина, загалом до 14,000 осіб.
Про тотальне знищення Мазепиної столиці разом з мешканцями царською армією у 1708 р. повідомляють десятки достовірних українських, білоруських, російських (літописів) і західньоевропейських писемних джерел XVIII ст. у додаток до наших археологічних свідчень. Наприклад, перевиданий 2012 р. Короткий опис Малоросії (список Якова Радкевича 1734 р.) так драматично описує цю подію: «Місто було здобуто й віддано на пограбування. Те, що солдати не змогли забрати з собою, стало здобиччю вогню, який знищив у той час і частину міста. Укріплення були всі зруйновані, а мешканці міста загинули у найжорстокіших муках. Одних посадили на палі, інших повісили або четвертували. Навіть вигадали новий спосіб тортур, що жахав саму уяву». (Короткий опис Малоросії (1340-1776), Київ, 2012, с. 7-8, 103, примітка 556.)
На базі писемних та археологічних даних В. Коваленко докладно і об’єктивно висвітлив захоплення й розорення Батурина та різанину його населення у двох об’ємних статтях українською і англійською мовами. Вони надруковані в Україні, США та поширені в інтернеті. Див. Володимир Коваленко, «Погром Батурина 1708 р. у світлі новітніх археологічних студій», Український історик. Журнал УІТ, т. XLVII-XLVIII, № 1-4, Нью-Йорк – Київ – Львів – Острог – Торонто – Париж, 2010-2011, с. 131-167. Ця праця розміщена на вебсайті Ліги Українців Канади (http://www.lucorg.com/block.php/block_id/10). Див. також: Volodymyr Kovalenko, “The Rape of Baturyn: The Archaeological Evidence”, in Poltava 1709: The Battle and the Myth. Edited by Serhii Plokhy (Cambridge, Mass.: Harvard Ukrainian Research Institute, 2012), pp. 37-78.
Кожного року 13 листопада (2 листопада за старим календарем) з ініціятиви Національного заповідника Батурина його міська та районна адміністрація, Українська Православна Церква Київського Патріярхату, викладачі й студенти ЧНПУ, члени нашої археологічної експедиції, козацькі організації, преса і широка громадськість урочисто відзначають роковини Батуринської трагедії. У цей день 2012 р. понад 300 батурян і гостей були присутні на мітинґах, процесіях, поминальних Службах Божих та інших публічних заходах для вшанування світлої пам’яті загиблих героїчних захисників і всіх мешканців гетьманської столиці. 13 листопада минулої осени у Батурині велелюдно відзначалось 305-ліття цієї сумної події в історії міста та України. Тоді з почестями перепоховали знайдені нашою експедицією останки жертв московської навали у крипті дерев’яної Воскресінської церкви УПЦ КП (2008 р.) на цитаделі й відслужили Молебень за вічний спокій їхніх душ.
Після лихоліття 1708 р. основна територія міста в межах спаленої фортеці площею 26.4 гектара понад століття лишалась пустирем і позаростала. Небагатьом батуринцям, котрим пощастило втекти чи сховатись від нападників, та новосельцям царські власті дозволили мешкати тільки на околицях поза колишньою фортецею. Як показав знаний дослідник загибелі Батурина і мазеполог, чернігівський історик Сергій Павленко, у 1726 р. там діяла лише одна Покровська церква на північно-західньому посаді. Це говорить про мале населення міста, що ледь животіло після погрому.
За описом Батурина того року і свідченням німецького любителя архітектури Фрідріха-Вільгельма фон Берґгольца, котрий оглянув Батурин 1744 р., у ті часи на місці фортеці не було жодних старих чи нових споруд, крім руїн мурованих соборів Живоначальної Трійці (1692 р.) й Миколи Чудотворця (1696 р.), фундованих Мазепою. Білоруська "Могилевська" хроніка XVIII ст. повідомляє, що російські вояки під час розгрому Батурина обстріляли Мазепин Троїцький собор з облогових гармат, витнули упень усіх міщан з дружинами і дітьми та священиків, які зачинились там від карателів, пограбували й спалили храм.
У 2006-09 рр. наша експедиція розкопала залишки (підмурки) цього великого собору та 232 могили XVII-XVIII ст. на оточуючому цвинтарі. Провідний дослідник цвинтарів старого Батурина Ю. Ситий виявив жертви масакри 1708 р. у четвертому горизонті поховань кладовища Троїцького собору. За визначенням медика-антрополога Катерини Полов’ян (Суми), частина розкопаних там кістяків має сліди обпалення.0
Завдяки клопотанням гетьмана Кирила Розумовського (1750-64 рр.), царську заборону на відродження Батурина було скасовано і йому повернули статус гетьманської столиці 1750 р. Однак фортецю там не відновили і заселення її терену в другій половині XVIII ст. археологами не простежується. За Розумовського місто відроджувалось й забудовувалось головним чином на периферії. Так, на західньому передмісті гетьман спорудив свою першу дерев’яну резиденцію з садом у 1750-х рр. Там же та на інших околицях і слобідках він заснував поштову станцію, шпиталі, школи, шовковичний сад та різні господарчі й промислові підприємства.
Після ліквідації Гетьманату автократичною Російською імперією у 1764 р. відставний гетьман продовжив розбудову Батурина як його приватний власник і щедрий благодійник. На місцині Мазепиної дерев’яної Покровської церкви він звів одноіменну муровану 1789 р., яку знесли богоборчеські совєтські власті.
На передмісті Теплівці Розумовський створив монументальний палацовий комплекс з парком 1799-1803 рр. У 2005-09 рр. архітектуру і артистичний декор мурованого триярусного палацу з його ошатними розписаними інтер’єрами гарно відреставрували. Ця перлина клясицистичного палацового мистецтва прославила Батурин у світі. На жаль, опорядження обох відбудованих бічних фліґелів садиби досі не завершили.
Виняток становить лише цегляна Воскресінська церква, яку Розумовський спорудив у стилі клясицизму 1803 р. в колишній фортеці, поблизу руїн головного храму Мазепиної столиці, собору Живоначальної Трійці з високою дзвіницею. Останню називали у Батурині "Мазепин стовп" (вежа). Їх рештки розібрали на цеглу, що перевикористали при муруванні храмів та палацу з фліґелями Розумовського. Напевно, за традицією Мазепиного часу, таке розташування Воскресінської церкви вважалось центральним і найбільш престижним у місті XVIII-XIX ст.
1803 р. в підземному склепі цього храму поховали останнього правителя козацької держави. Без неї та опіки гетьманів Батурин перетворився на незначне провінційне аґрарне містечко, закуток імперії.
На підставі археологічних спостережень Ю. Ситий твердить, що територію зруйнованої вщент фортеці зайняли хатами й городами тільки у другій половині ХІХ-ХХ ст. Так довго не заселялась розлога центральна частина Батурина після нищівного розорення 1708 р.
Понаддесятилітні археологічні дослідження міста та здійснені на їх основі маштабні натурні реконструкції фортечної цитаделі з гетьманською резиденцією, скарбницею і дерев’яною Воскресінською церквою, а також реставрації судової палати (будинок Кочубея) й палацу Розумовського відтворили архітектурний образ Батурина XVII-XVIII ст. Від 2009 р. він став одним з найпопулярніших центрів туризму України, який щорічно відвідують 140-212 тис. українських і чужоземних туристів. Збереженням, вивченням і реставрацією археологічних й архітектурних пам’яток та розбудовою музеїв міста успішно займається Батуринський заповідник. Він вважається першорядним серед таких державних установ.
Наша експедиція продовжує пляномірні розкопки залишків головної резиденції Мазепи на околиці Батурина Гончарівці. Наприкінці 1690-х рр. він побудував там велику укріплену садибу з незвичайним для житлових споруд козацької еліти мурованим триповерховим палацом з мансардою. Його пограбували й спалили нападники, коли впала гетьманська столиця.
Архітектурно-археологічні досліди решток Мазепиного палацу виявили, що його чільну фасаду прикрашали цегляні напівколони з кам’яними різьбленими корінтськими капітелями та керамічними профільованими базами. Обстеження цих ордерних елементів, знайдених 2012 р., дозволили В. Мезенцеву вважати, що первинно вони були пофарбовані у яскравий червоно-рудий вохристий колір і виразно виділялись на потинькованих й побілених стінах. Подібне сполучення червоних і білих кольорів використовувалось в оформленні екстер’єрів деяких мурованих монастирських й житлових будівель Лівобережжя та Києва другої половини XVII – початку XVIII ст. і успадковано від декору ґотичної та маньєристичної архітектури України й Заходу.
Приклади знаходимо в ґотичних соборах м. Бремена та м. Бад-Доберана у Німеччині XI-XIV ст. Реставрований францісканський монастир у м. Крумлові в Богемії XIV-XVIII ст., добудований у бароккову добу, дає уяву про вигляд колон червоного кольору в палаці Гончарівки.
У перші роки XVIII ст. червоні ордерні елементи Мазепиної резиденції вкрили шаром вапна і зробили його стіни цілковито побіленими, ймовірно, за тодішньою модою в архітектурі Гетьманщини. У такому вигляді будинок дійшов до розорення Батурина.
Важливою знахідкою 2012 р. був уламок корінтської капітелі півколони з рельєфом волюти (спіральний завиток). Схожий фраґмент капітелі знайшли у ході розкопок 2009 р. Аналізи цих зразків, проведені в Інституті геологічних наук НАНУ, показали, що капітелі гончарівського палацу вирізьбили з м’якого вапняку. Скоріше за все, його видобули у Новгород-Сіверському районі Чернігівської области і ці деталі виготовили місцеві різьбарі.
Капітелі саме корінтського ордеру, оздоблені з боків волютами, зображені на малюнку руїн Мазепиного палацу 1744 р. з колекції вищезгаданого Берґгольца, що зберігається у Національному музеї Стокгольму. Різьблені кам’яні декоративні деталі дуже рідко вживались у будівництві козацької держави, що говорить про багатство і своєрідність убору головної резиденції Мазепи в Батурині.
За археологічними даними, фризи антаблементу цього палацу прикрасили низками різнобарвних полив’яних керамічних розеток. На думку В. Мезенцева, на чоловій фасаді на фризи антаблементу понад капітелями наріжних півколон встановили ґлязуровані й теракотові прямокутні плити з рельєфним гербом і монограмою Мазепи. Дослідник відзначив співпадіння ширини цих гербових плит (33.5 см) та діяметра розеток (32-35 см), визначених Ю. Ситим, що підкріплює припущення про їх комбінацію в опорядженні фризу. На основі малюнку палацу 1744 р. та останніх археологічних знахідок В. Мезенцев та С. Дмитрієнко підготували нові гіпотетичні комп’ютерні реконструкції його екстер’єру з описаними вище орнаментальними елементами.
Очевидно, гетьман спорудив і оздобив свою головну батуринську оселю в цілому за зразком бароккових палаців чи вілл Польщі й Литви. Однак археологічні дослідження показали, що західній зовнішній декор будівлі доповнили місцевими прийомами фарбування, побілки та облицювання фризів антаблементу поліхромними полив’яними й теракотовими розетками й вставками, характерними для культової архітектури Києва Нового часу. Багатоярусний величний і пишно прикрашений палац Гончарівки не мав рівних серед світських споруд центральної України рубежу XVII-XVIII ст.
Писемні джерела повідомляють про дерев’яну церкву, яку Мазепа поставив поблизу свого палацу. Вона уперше згадується разом з ним та державною скарбницею на Гончарівці у Літописі Самійла Величка при описі подій 1700 р. За цим автором та документом 1707 р., полковники, старшини та гості гетьмана ходили для "набоженства" до того храму. Рукопис військового канцеляриста Григорія Покаса 1751 р. в оповіданні про розорення російським військом Мазепиної столиці, криваву розправу над усіма мешканцями та жорстокі катування їх провідників додає: "Фортеця ж Батуринська з церквами кам’яними і на Гончарівці за містом двір Мазепин та церква залишені в пустці." (Короткий опис Малоросії, с. 103, примітки 556, 557.)
Згідно з історичними та археологічними джерелами, гончарівський храм не спалили, як гетьманські покої. Опис Батурина 1726 р. свідчить, що тоді палац стояв у руїнах, а церква не функціонувала на порожньому подвір’ї. До 1760 р. вона зруйнувалась чи була розібрана і, можливо, перенесена до більшого поселення, парафії або монастиря. Так, відомо, що Введенську церкву, побудовану наприкінці XVII ст. генеральним суддею Василем Кочубеєм з дуба біля його посілості, перенесли 1778 р. до с. Матіївки, що поблизу Батурина.
У 2012-13 рр. археологи продовжили розкопки залишків церкви, виявлених за 30 м на північний захід від Мазепиного палацу. За останніми дослідами, вона мала розміри близько 11 х 10 м, одну апсиду (вівтарну частину), орієнтовану на північний схід, та, здогадно, зовнішню ґалерію (опасання). До південно-західнього кута храму прилягала споруда, яку ще треба повністю розкопати для ідентифікації. З північного боку також могла бути прибудова. Дощана підлога й стіни церкви спирались на стовпи-колоди, заглиблені до рівня материка. Напевно, стіни та бані були складені з брусів і обшиті дошками. Дослідження решток цього храму й прибудов завершаться наступного літа.
У 2011-13 рр. приблизно за 70 м на захід від палацу експедиція розкопала залишки великої наземної, вірогідно, службової споруди початку XVIII ст. Її розкопана частина становить 15 м у довжину й 5.5 м в ширину. Вона потребує подальших досліджень для з’ясування її повних параметрів і пляну та уточнення призначення. Після спустошення Мазепиного маєтку в 1708 р. ця споруда розвалилась від недогляду чи була розібрана на будівельні матеріяли десь у XVIII ст.
Вона мала дерев’яну каркасно-стовпову конструкцію, незвичайну для жител Батурина й Чернігівщини козацької доби. Так, покоєва хата чи фліґель (розміром 10 х 9.5 м) і церква, рештки яких відкрили ближче до палацу Гончарівки, були зрубні. За Ю. Ситим, це службове приміщення могло мати фахверкову конструкцію ("fachwerk" німецькою мовою), що широко використовувалась у міських і сільських житлах середньовічної та ранньомодерної Европи від Брітанії до західньої України. Більшість будинків Львова XVII-XVIII ст. були фахверковими. У Північній Америці традиція таких середньовічних котеджів і мансіонів відродилась в ХІХ-ХХ ст. і їх тут називають "Tudor style timber-framed houses". Фахверкова споруда польського взірця пасувала б до західнього бароккового стилю палацу Мазепи. Сподіваємось, що завершення розкопок залишків службової будівлі на Гончарівці прояснить питання про її конструктивний тип та його західнє або місцеве походження.
За три сезони розкопок у межах та навколо цієї споруди знайшли дуже багато інформативних предметів. Їх розгляд дав підставу В. Мезенцеву припустити, що у такому неординарному просторому приміщенні мешкали заможні писарі чи інші службовці канцелярії, архіву й бібліотеки при палаці Мазепи або освічені козацькі старшини з його оточення.
За історичними студіями С. Павленка, у Мазепи в Батурині працювало 20 писарів та канцеляристів, здебільшого випускники Києво-Могилянської академії. Багато з них за вірність гетьманові, після поразки його повстання, зазнали репресій і були заслані з родинами до Сибіру чи на далеку північ Росії.
У Ю. Ситого склалось подібне уявлення про насельників розкопаної службової споруди. Він гадає, що там збирались офіцери гетьманської ґвардії (сердюки) або козацькі старшини, які служили при дворі Мазепи посланцями-кур’єрами, гетьманськими дворянами чи покоєвими (адьютантами) для виконання його повсякденних доручень.
На базі знахідок у цьому інтриґуючому будинку можна міркувати, що озброєні старшини чи службовці гетьмана там харчувались, курили тютюн, спілкувались, грали в шахи і читали книжки, користуючись місцевими та імпортними виробами. У тому приміщенні й поруч нього вони губили дрібні предмети свого озброєння, військового обладунку, одягу, забав, прикраси, монети, люльки тощо. Деякі з них могли залишитись там у результаті пограбування Мазепиної садиби 1708 р.
Так, 2012 р. поблизу службової будівлі розкопали яму з посіченими кістками тварин, яких її мешканці споживали у їжу. Серед решток цієї споруди знайшли багато фраґментів теракотових і полив’яних керамічних декорованих пічних кахлів, козацьких люльок ("череп’янок"), горщиків, мисок та кришок з розписом, скляного посуду і вінце бронзової тарелі місцевої продукції XVII-XVIII ст., уламки тогочасних бокалу з богемського скла з виґравіруваним стилізованим зображенням гілки з листям, порцелянових чубуків голляндських люльок, німецького глязурованого столового посуду й вишуканих тарілок
|
